Осінь, брудний тротуар, ноти, відкритий футляр Грає старий музикант, дзвінко скрипка співає Ніжна, легка і проста, гарна мелодія та Тихо по вітру кружля і до неба злітає Люди спішили додому, в очі дивились старому Був у очах тих покірних і смуток, і жаль Грає старий скрипаль, в сірих очах печаль Грає про те, що є і чого вже не буде В скронях вже сивина, але в душі весна Знов настає, коли його слухають люди Незрозуміло чому: може, за пісню сумну Кожен спішив обійти музиканта старого Білі сніжинки з-під хмар падали прямо в футляр Рідко скупі мідяки дзвінко падали в нього Скрипка усе розуміла, хоч від морозу тремтіла Була від того сумною мелодія та Грає старий скрипаль, в сірих очах печаль Грає про те, що є і чого вже не буде В скронях вже сивина, але в душі весна Знов настає, коли його слухають люди Де ті щасливі роки? Де ті вродливі жінки? Може, то був тільки сон і мені все приснилось Все промайнуло як мить, серце від смутку болить Скрипка — то радість одна, що мені залишилась Скрипка усе розуміла, хоч від морозу тремтіла Була від того сумною мелодія та Грає старий скрипаль, в сірих очах печаль Грає про те, що є і чого вже не буде В скронях вже сивина, але в душі весна Знов настає, коли його слухають люди