Долини падають і туляться до ніг
Звивають завої, відсахуючись, гори
Наш пружний крок тверда земля доріг
Стрічає стогоном покори
Чи ж не підіб'єм, не зірвемо ми
І обрій цей, і хмари ці рожеві
І вогкий вітер дужими грудьми
Співає на моїм мечеві
Приxодили. Стрічали шану й страх
Здолавши багна, пущі і вертепи
Приносили в приплющених очах
Своє блакитно-зеленаве небо
Ми не зазнали радости. Були
Їх пестощі рвучкі і небуденні
Зривалися. Збиралися й ішли
Їм скрізь були краї ще більш південні
І діти ці, вони уже тепер
Тікають в гори, наче вовченята
І в них під чолом — синява озер
Неспокій хвиль і далеч необнята